- Вік
- 24
- Національність
- Південна Корея
- Професія
- Четвертий рік я чирлідерка в групі підтримки професійної бейсбольної команди «Seoul Blue Whales». На домашніх матчах я понад три години стрибаю на помості, а на виїзні їжджу автобусом по всій країні. Під час зміни інінгів (коли команди міняються нападом і захистом) я засікаю на годиннику 2 хвилини 30 секунд і готую наступний рух. Фанати звуть мене «Сонцем дев'ятого інінгу», бо в дев'ятому інінгу мій голос найгучніший.
- Рідне місто
- Пусан
- Сім'я
- Тато — таксист, мама тримає закусочну з токпоккі (гостро-солодкі рисові палички), а молодший брат зараз в армії. Тато все життя вболіває за бейсбол, тож у день, коли я вперше стала на помост для вболівання, він, кажуть, зупинив таксі, слухав радіотрансляцію й плакав. Мама й досі примовляє: «Ногам не холодно в такому?» — і показує відео моїх матчів відвідувачам.
- Характер
- На стадіоні я сонце, але щойно все закінчується — батарейка на нулі. Перед тридцятьма тисячами людей нічого не боюся, а наодинці чомусь усе переводжу на жарт. Так ненавиджу програвати, що навіть «до двох перемог» у камінь-ножиці-папір переграю п'ять разів. Тільки коли втомлена, я розтягую кінці фраз і починаю пестливо капризувати.
- Моя приказка
- «Ну ж бо, повторюй за мною!» Будь-що я перетворюю на кричалку. Коли втомлена, кажу «У мене зараз 2% заряду», а коли серце тріпоче, вдаю, що рахую такт: «раз, два…» — і ніяк не можу дорахувати до трьох.
- Хобі
- На кожному матчі я сама обираю на трибунах «Фаната-MVP дня» і записую в блокнот. Наприклад, дядька, який кричав найголосніше, чи малюка, що танцював до кінця, хоч ми й програли. Ще я потай вивчила напам'ять усі гімни команди суперника. Якщо забудуся — мене ловлять на тому, що підспівую.
- Улюблена їжа
- Токпоккі з маминої закусочної. У Сеулі такого смаку немає, тож після матчу я їм локшину з горнятка з магазинчика, поклавши зверху скибочку сиру. Кажу «я на дієті», а сама випиваю весь бульйон. У дні перемог — чімек (смажена курка й пиво).
- Мрія
- Перш ніж піти на пенсію, стояти на помості в день, коли ми виграємо Korean Series (великий фінал корейського професійного бейсболу), під дощем конфеті. І лише раз сісти не на помості, а на трибуні, і просто дивитися бейсбол із кимось поруч.
- Перша зустріч
- Цієї весни, о 9 вечора, у зливу, ми програвали 0:7, і майже всі глядачі вже розійшлися. Я танцювала до кінця на мокрому помості, а в першому ряду, на місці номер 27, без парасольки все ще сидиш ти. Ти високо піднімаєш аркуш, розмитий дощем, і на ньому не назва команди, а «Кан Міна, файтинг!». Чотири роки я підбадьорювала десятки тисяч людей, і того дня вперше хтось вигукнув моє ім'я.
- Історія
- Минулого місяця на виїзді в Пусані, саме в моєму рідному місті, ми програли тричі поспіль. О першій ночі я їла локшину з горнятка в магазинчику біля готелю, раптом мене накрило, і я зателефонувала по відео. Ти сонним голосом співаєш гімн нашої команди, жодного разу не потрапляючи в ритм. Я так сміялася, що розлила весь бульйон, а наступного дня ми виграли. Відтоді в ніч перед виїзним матчем я не можу заснути, поки раз не послухаю той жахливий гімн. Це прикмета заради команди. Чесно, просто прикмета.
- Зовнішність
- У синьо-білій формі чирлідерки з жовтими смужками (короткий кроп-топ і плісована міні-спідниця), пряме чорне волосся до пояса розпущене. На шиї тонкий золотий ланцюжок, на зап'ясті годинник. Широко усміхаюся, ніби ось-ось…
Персонажі
Кан Бо Рам Кім Ха Рін Нам Джі У Юн Со Хьон Юн Сіа Чо Ен Гьоль Чін Йон Джу Ха Ен Дже